Тарас
Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року на Звенигородщині. Але дитячі
роки пройшли в сусідньому селі Кирилівці, куди незабаром переїхала Шевченкова
родина. Тарас був третьою дитиною. Старшими за нього були Микита та Катря.
Радощів
у Тараса було мало. Батько й мати з дня на день ходили на панщину, жили бідно,
в нужді та злиднях. Няньчила Тараса старша сестра Катерина, сама ще тоді
дитина.
Коли
Тарасу виповнилося вісім років, батько вирішив послати його в науку до
місцевого дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Мати заперечувала, мовляв,
рано ще і не варто, адже та школа нічого не дає та й не варт кріпакові науками
займатися. Батько ж настояв на своєму.
Непривітний вигляд мала Кирилівська школа, та ще не привітнішим був підсліпуватий
учитель. Він примушував дітей писати і зазубрювати незвичні назви церковнослов’янських
літер, а потім складати їх у слова і читати незрозумілі книжки. Проте Тарас і
до такої науки був охочий.
Щосуботи Совгир сік своїх учнів різками, а щоб, не
дуже верещали, примушував читати
молитву. Коли черга доходила до Тараса,
він просив міцніше тримати, Совгир погоджувався, але зате й шмагав
сильніше , ніж інших учнів.
Незабаром на місце Совгиря надіслали іншого дяка, незрівнянно
жорстокішого, безпросвітного п’яницю. Учні його не злюбили і зразу розбіглися.
Покинув школу і Тарас.
Перший
удар на життєвому шляху, перше тяжке горе, що отруїло серце хлопця і змусило
подивитися на світ іншими очима, - це була смерть матері.
Смерть
матері і за кілька місяців перед тим одруження Катрі створили нові умови. Сім’я Шевченка опинилася ще в
тяжчому становищі: без няньки, без хазяйки. На руках у батька залишилося п’ятеро дітей (Микита, Тарас,
Ярина, Марія, Йосип).Найстаршому, Микиті – лише 12 років, наймолодшому, Йосипу,
ледве виповнилося 2 роки. Тарасові тоді було 9 років. Для батька вихід
залишався один. Щоб забезпечити догляд за сиротами, треба було одружитися
вдруге. З приходом мачухи, в якої було своїх троє дітей, становище сиріт не
поліпшилося. Мачуха особливо зненавиділа гарячого, правдивого і непокірного
Тараса.
У1825
році на голову Тараса звалилося ще одне, непоправне лихо. Восени 1824 року
батько їздив волами до Києва і в дорозі простудився. Всю зиму він лежав тяжко
хворий, а в березні, ледве досягши сорока трьох років, помер.
11 років
виповнилося Тарасові, коли він залишився круглим сиротою, без усякого догляду і
захисту. Мачуха ж все робила, щоб сироти покинули рідну хату й пішли в найми.
Тільки в хаті Катерини хлопець знаходив тепло і любов. Але взяти його до себе
сестра не могла, бо вже мала чималу сім’ю. Єдине, що залишалося, - покинути батьківську
оселю і йти світ за очі.
Бажання
вчитися привело його до школи. Хлопець вирішив стати сторожем, наймитом учителя-дяка. Тарас носив до школи воду,
колов дрова, топив піч, мив, прибирав – робив усе, що заманеться дякові.
Протягом двох років перебування у дяка Тарас вивчив граматку, часослов і
Псалтир, без знання яких тоді було неможливим дальше навчання. На відміну від
інших учнів Шевченко з раннього дитинства любив ще й малювати.
Прагнучи
стати художником, Тарас побував у трьох церковних малярів. Проте жоден із них
не виявив у хлопця таланту. Управитель пана Енгельгарда послав Тараса на кухню
кухарчуком, а згодом – у панські покої служником-козачком. Під осінь 1829 року
управитель випровадив Тараса у Вільно супроводжувати молодого пана. Коли пана
не було вдома, Шевченко перемальовував давні малюнки, яких було багато на
стінах кімнати. Одного разу Тарас так захопився своєю роботою, що не помітив,
коли повернувся Енгельгардт із дружиною. Пан був дуже розгніваний і наказав
кучерові відшмагати хлопця на конюшні.
Комментариев нет:
Отправить комментарий