Сценарій святкового заходу до дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Ведуча.

Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм...
Пам'ять Шевченка.
Ведучий.      В      історії     назавжди
залишаються імена, які з гордістю
вимовляє, пам'ятає і шанує людство.
До   них   належить   і   ім'я   великого
українського         поета          Тараса

Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. "Історія мого життя, — писав поет, — становить частину історії моєї Батьківщини".

Шевченко   вийшов  з   народу, жив народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв'язаний. У своєму "Заповіті" він так казав:

 І мене в сім "і великій,

  В сім "і вольній, новій,

  Не забудьте пом 'янути          

  Незлим тихим словом.

 1-й учень.

 Провіснику волі,

Великий титане!

Справдились думи твої.

Приймай  данину

 Любові і шани

Од вольних народів

 Нової сім’ї.

. 2-й учень.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже.

 І твоя. Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Звучить пісня "Діти мої, думи".

Ведучий. Шевченків "Кобзар"... Це

Біблія українського народу, це книга якій судилося бути безсмертною, би сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як "Кобзар" — безсмертний. В цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю.

Автор зібрав в ній кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

В багатьох хатах українців сьогодні   побачиш   портрет   Тараса

Шевченка     заквітчаний     вишитим

рушником.   А   на   столі,   поряд   з

хлібом, лежить його книга поезій —

"Кобзар".

3-й учень.

Бог і Біблія у хаті,

І Шевченко, і Буквар, —

Той духовно є багатий,

Хто береться за "Кобзар ".

4-й учень.

По "Кобзарю " отім старім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від "Дум ",

Гострили гнів за Катерину

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

Ведучий.   Народився   Шевченко   9

березня 1814 року.

5-й учень.

У старій хатині

В кріпака колись,

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

6-й учень.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Тарас.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись.

Мої там сльози пролились.

Лунає пісня   "Садок вишневий коло

хати ".

Ведуча. Важко жилось Тарасові. Ось

як він писав про це:

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що це я,

Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть у москалі.

(Виходить    хлопчик    —    Тарас

полотняній сорочці).

Учень.

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі.

Він ягнята пас.

7-й учень.

Сонце вже доволі височенько,

Вітряки розіп 'яті стоять.

Он малий Григорія Шевченка

За селом пасе чужих ягнят.

Малий Тарас.

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур 'яні

Молюся Богу... і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце грію, не пекло.

Лунає пісня "Тече вода з-під явора ".

1.        Тече вода з-під явора Яром на долину, Пишається над водою Червона калина.

2.        Пишається калинонька, Явір молодіє,

А кругом їх верболози И лози зеленіють.

3.        Тече вода із-за гаю, Тече попід горою; Хлюпочуться качаточка Поміж: осокою.

4.        А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми.

Ведучий. Гірка була доля у Тараса.

3-й учень.

Вмерли тато й мама,

Сирота — в дяка.

Тут була в хлоп 'яти

Грамота гірка.

9-й учень.

Потім в пана Енгельгардта

За козачка служив.

Не згинався перед паном —

Служив, як умів.

10-й учень.

Довіку вдячний

Був Тарас Шевченко,

Що в саду Петербурзькім

Стрів його Сошенко.

Сошенко й Григорович

У розумнім колі

Вирвали талант вкраїнський

З тяжкої неволі.

11-й учень.

Всю неправду, всі нещастя,

Що душили груди

Виливав він на папері

Піснею між люди.

(На    сцену    виходить    з    кобзою

Перебендя з хлопчиком-поводирем).

Лунає   пісня    "Перебендя   старий,

сліпий ".

Перебендя старий, сліпий, —

Хто його на знає ?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди:

Він 'їм тугу розганяє,

Хоч салі світом нудить.

12-й учень.

Попід тином сіромаха

І днює й ночує.

Нема йому в світі хати:

Недоля жартує

Над старою головою

А йому байдуже.
Сяде собі заспіває:

"Ой не шуми, луже!"

Заспіває та й згадає,

Що він сиротина,

Пожуриться, посумує,

Сидячі під тином.

(Перебендя сідає на ослінчик. Лине

пісня "Ой не шуми, луже ").

(Виходить    Шевченко    у    вишитій

сорочці.    Довкола   нього    збираєте

гурт селян з граблями, серпами).

Дід. Тяжка наша доля в кріпацькому

ярмі, Тарасе!

Селянин.

Пани — кати...

Латану свитину з каліки

знімають. З шкурою знімають, бо нічим

обуть Княжат недорослих! Дівчина. А он розпинають Вдову за подушне... А сина

кують, Сдиного сина, єдину дитину, Сдину надію! В військо

оддають! Жінка.

А онде під тином Опухла дитина — голоднее мре, А мати пшеницю на панщині

жне...

Дід.

Чи Бог бачить із-за хмари

Наші сльози, горе?

Дівчина. Чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко (задумливо).

 Пани, пани!

Схаменіться! Будьте люде!

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

13-й учень.

І цар та пани прелюті

Налякались того слова,

Бо люди розкуті

Підуть волю здобувати.

Кайдани ламати,

Із неволі

Народ визволяти...

Тому й засудили

Судом хижим

Судді недоріки

І на каторгу загнали

Мало не навіки.

Сценка

Урядник Лосев і волосний старшина Нетеса ведуть Кобзаря і штовхають його в "холодну".

Урядник. Йди! Йди! Старшина. Посидиш отут на самій воді,     тоді     не     будеш     писати. (Виходять обоє.  Чути, як дзвякнула защіпка). Ось так на крюк!

 Урядник. І кілком підіпри, щоб до ранку нічичирк! Не будемо ж ми тут ніч із-за цього холопа гаяти, стерегти його.

Кобзар (оглядає "холодну", похитує головою). Темно і холодно. (Сідаючи на підлогу, говорить сам до себе). А в роті ж ні рісочки з самого ранку. (Тяжко зітхає, шукає в торбі чого-небудь поїсти, розглядає на долоні крихти сухаря, кидає в рот). Посидиш... на воді... А де ж та вода? І її не залишили, нелюди. А писати я

все одно буду... Буду! 14-й учень.

Десять літ пробув Шевченко

На солдатській службі

Із казахами в їх краю

Жив у щирій дружбі.

15-й учень.

І писав вірші в неволі,

Кликав рвать кайдани,

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога стане.

16-й учень.

За Тарасом слідкували,

Все забороняли,

За писання й малювання

Жорстоко карали.

17-й учень.

Повернувсь Тарас з неволі

Вже хворим додому.

Але пісню, але душу

Не забув складати.

(Виходить   Лілея,   у   довгій   білій

сорочці з розпущеним волоссям).

Лілея.

Співає пісню «За що мене, як росла я» .

За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що ж вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

Лілея, продовжує говорити.

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Более, милий!

(Виходить Мар'яна - Тополя. Співає

пісню    "Віють   вітри".    Слова   І.

Котляревського).

1.  Віють вітри, віють буйні,

Але дерева гнуться...

Ой як болить моє серце,

А сльози не ллються!

2.  Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша,

Як нишком поплачу.

Мар'яна. Хоче мене моя мати заміж

дати.

(Плаче. Виходить мати).

Мати. Чого плачеш, моя доню?

Мар'яна.

Матусенько, голубонько!'

Не губіть ви мою долю!

Оддай мене, моя мамо,

Та не за старого,

Оддай мене, моє серце,

Та за молодого.

Мати.

Дочко моя, Мар 'яно,

Оддам тебе за пана,

За старшого, багатого,

За сотника Івана.

Мар'яна.

Умру, серце-мамо,

За сотником Іваном.

Мати.

Не вмреш, будеш панувати,

Будеш діток годувати.

Мар'яна.

Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають

А дружки поплачуть.

Легше, мамо, в труні лежать

Аніж: його бачить,

Піду в найми, піду в люди,

А за сотником не буду.

(Виходять).

Читець.

Не слухала стара мати,

Робила, що знала.

Все бачила чорнобрива, —

Сохла і мовчала. .

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити.

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити.

(Мар 'яна заходить до бабусі).

Мар'яна.

Бабусенько, голубонько,

Розкажи, що знаєш,

Бо віддає мене мати

За старого заміж.

Бабуся.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка.

Для того придбала.

Читець.

Пішла стара, мов паламар

Дістала з полиці.

Бабуся.

Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки цього зілля —

Все лихо загоїть.

Bun 'єш — біжи якомога;

Щоб там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Читець.

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала.

Вдруге, втретє, та мов сонна,

В степу заспівала.

Мар'яна. (Входить і співає).

Лунає     пісня      "Плавай,     плавай,

лебедонько ".

1. Плавай плавай, лебедонько,
По синьому морю,

Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору.

2.        Рости гнучка та висока, До самої хмари, —

 Спитай отця, спитай неньки, Чи діжду я пари.

3. Спитай отця, спитай

неньки; Що вони думають,

Що єдину дочку мали

 А тепер не мають.

4.  Отак тая чорнобрива
Плакала, співала...

І на диво усім людям

Тополею стала.

Читець.

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала...

Зілля дива наробило

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самої хмари.

Звучить пісня По діброві вітер віє»

1.   По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю До самого долу.

2.  Стан високий, лист

широкий Марно зеленіє,

Кругом поле, як те море Широке, синіє.

Ведуча.     10    березня     1861     року Шевченко помер.

18-й учень.

Помер Тарас...

Неволя підрубала сили,

Зашуміли сумно-сумно

По Славуті хвилі.

19-й учень.

Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море,

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.

20-й учень.

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина

Пісняра ховала.

Вчитель.   Пісні   "Реве   та   стогне

Дніпр широкий" та "Заповіт" стали

символами  пам'яті   про  Шевченка.

Вони для нас святі. І не співаються

просто так, будь-де.

Коли їх починають співати, всі встають, припиняють розмови. Якщо в залі або на майдані звучать ці пісні, то всі присутні підхоплюють слова безсмертних пісень.

Лунає пісня "Реве та стогне Дніпр широкий ".

1. Реве та стогне Дніпр

широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма.

2.  І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав.

3.  Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

 Та ясен раз у раз скрипів.

21-й учень.

Спить Тарас відпочиває

 Де шумить діброва,

 Нас до бою закликає

Його мудре слово.

22-й учень.

Із словами "Рвіть кайдани!". Тараса Шевченка

 Піднялася в бій за волю

Україна — ненька.

Сценка "Кобзар"

(В глибині сцени стіл. Ніна
Андріївна перевіряє зошити.
Наспівуючи тихенько, з-за правої
куліси по передньому краю сцени
проходитьСашко Ковінька. Вчителька помічає його)
Ніна Андріївна. Сашо! Сашуню! А
йди-но сюди, дитино! (Встає з-за
стола, йде назустріч). Вітаю! Щиро
вітаю тебе! Закінчити училище, хоч і
початкове земське,— це велика
справа! (Обіймає, цілує). Почекай
хвилинку! (Повертається до стола,
шукає в шухляді, в самому далекому
куточку,             дістає         "Кобзар",

повертається до Сашка). Дарую тобі цю книгу. Ти ж так мріяв прочитати "Кобзар". Ось тобі сьогодні від мене.

Сашко. Шевченків "Кобзар"! (Бере і пригортає до грудей).

 Ніна Андріївна. Шевченків.

Сашко.  Дякую!   Дякую  Вам,   Ніно Андріївно!

Учителька. Читай на здоров'я! Сашо! Читай, тільки рідним та близьким. Тобі, Сашо, довіряю. Читай обережно, щоб урядник чи староста не пронюхав. Ти ж знаєш, що за неї буває...

 Сашко.     Знаю,     Ніно    Андріївно,

знаю... Я обережно... Спасибі велике Вам! (Вклоняється, відходить до краю сцени, розгортаючи з нетерпіння "Кобзар", і читає...) О, які слова! Вогняні слова!

(Читає кілька рядків, йдучи за
кулісу. Тим часом Ніна Андріївна
застелила         стіл скатертиною

старенькою, зверху — рушник, на нього поставила глечик, хліб, сільничку і вийшла за кулісу. А мати і діти ввійшли. Сашко, обійшовши завісу на сцені, входить в "хату".)

 Сашко. Мамо, матусю! Ось послухайте, ненько! (Читає...) Я там, біля верби, всім читав. (Діти обступають, заглядають у книжку. Сашко починає читати...) Піду до Гната і Наталки, ще їм прочитаю! (Виходить. Діти сіли біля матері. Вона проказує останні рядки прочитаного, щось поправляє на столі. Чути різкі звуки, грюк. Вриваються староста і сільський багач-п 'яниця).

Багач. Де та поема, що Сашко твій читав, бабо?

Мати. Яка бо..бо..богема? І що воно
таке богема? Співається чи грається?
Староста. На губах грається,
темнота злиденна! Де та книжка,
тебе питають, котру син читав?
Мати. А, книга... Читав, читав. Так
же душевно та гарно. Аж жінки наші
плакали. (Іде за кулісу, виносить
біблію). Ось вона... Будьте ласкаві!
(Протягує          старості,          багач

перехоплює,   розкриває,   лице   його робиться розлюченим).

 Багач. Що ти нам, стара, тичеш? (Кидає в куток). За дурнів нас маєш? 

Мати  (розпачливо).  О боже, боже!

Біблію!   Святу   книгу...   об   землю!

Сорому ж у  вас  нема.   (Наступає

погрозливо па них).  Де це ви таке

бачили! Я ось батюшці скажу!  (До

вікна).   Люди!  Людоньки добрі,  ви

чуєте!

Староста (задкуючи за кулісу). Цить!

Та цить бо! Замовкни ти, навіжена!

Багач. Ну й язик же! Як ріжуть її.

Мати. Андрійку, Петрику, а біжить-

но покличте Сашу/ (Діти побігли).

Швидше, швидше. (Мати сама). Ти

бач... "Кобзаря" їм. Так і принесу,

зараз же... Не віддам! Ждіть... А як

же! Не діждетесь!

Вбігає    Сашко,    мати    до    нього.

Синку! Біда! Де та книга Тарасова,

та, де "Думи мої, думи мої". Дорога

книга... Святіша всіх! (Бере зі столу

рушник). На ось, загорни гарненько

та заховай, дитино, щоб не знайшли

ті   іроди   кляті!   То   ж   про   людей

простих книга, про нас!

Сашко. Добре, ненько! А віршів я

вже      багато       напам'ять      знаю.

(Загортаючи, іде).

1-й хлопчик. І я знаю!

2-й хлопчик. І я!

Сашко    (на   ходу   починає   першу

строфу).

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син...

1-й хлопчик (читає, підбігаючи до

матері).

І буде мати...

2-й хлопчик (стає поряд і дочитує,

а разом з ним і всі учасники).

...І будуть люди на землі.

Вчитель. Минуло 188 років від дня

народження     Тараса     Григоровича

Шевченка      —      славного      сина

українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, це наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Тарас Шевченко, його "Заповіт". Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме наснаги.

Тож нехай "Заповіт" Великого Кобзаря стане заповітом для нас — зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Нехай вогонь його душі (вчитель запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.

Звучить пісня "Заповіт ".

1.   Як умру, то поховайте
Мене на могилі,

Серед степу широкого, На Вкраїні милій.

2.  Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі.

Було видно, було чути, Як реве ревучий.

3.  Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте

враоюою злою кров 'ю Волю окропіте.

4.   І мене в сім "і великій,
В сім "і вольній, новій,
Не забудьте пом 'янути
Незлим тихим словом.

Вчитель. Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави.

Віримо,       що       здійсняться пророчі Тарасові слова: '

І на оновленій землі

 Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі".

 Ведучий.

Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима.

 Тарасу не дано старіти.

Для нього старості нема.