Сценарій святкового заходу до Дня рідної мови

О слово рідне, хто без тебе я ?

Ведуча. Доброго дня, шановні добродії! Ми раді вас вітати на святі рідної мови!

Ведучий. За рішенням ЮНЕСКО, сьогодні, 21 лютого, всі народи землі відзначають Міжнародний день рідної мови.

Ведуча. Зараз це свято крокує країною, і кожен громадянин будь-якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу, народності, нації.

Ведучий. Мова – це той інструмент, який єднає націю, народ у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

1-а дівчина. Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена.

2-а дівчина. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

3-а дівчина. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впустила туди злого духа виродження, злого духу скверни, ганьби.

4-а дівчина. Мово наша! Дзвінкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Бо “Споконвіку було Слово, Слово було у Бога, і Слово було Бог”.

5-а дівчина. Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, в кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство на торжищі продана.

1-а дівчина. Мово наша! Передчасно постаріла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак підвішена дітьми-покручами.

2-а дівчина. Прости їх, змарнілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси.

3-а дівчина. Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю...

4-а дівчина. Прости! Воскресни! Повернися! Відродися! Забуяй вічним і щирим Словом від лісів до моря, від гір до степів. Світи від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її навіки!

Звучить пісня “Наша мова”

1-й учень. Хто сказав, що наша мова груба ?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш спатоньки-спатусі ?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова ?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно ув одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

“Ти вже хочеш їстоньки, Віруню ?”

Хто сказав, що мова наша груба ?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше незбагненна мова,

Лагідно – чарівно – загадкова.

Де ще в світі є така країна,

                   Як терпляча Україна-ненька,

Щоб і тих, хто їй завдав руїни,

Звала незлобливо – вороженьки ?!

2-й учень. Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весняний ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється,

Все, як в пісні, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою ?

Непутящим бува дитя!

Ведучий. Мудрий український народ завжди висміював дітей-покручів, які намагалися забути рідну мову.

3-й учень.                          Кухлик

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

-         Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

-         Что ? Чево ?

Я нє понімаю.

-         Кухлик, люба покажіть.

Той, що збоку смужка.

-Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето кружка ?

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

-         На Вкраїні живете

Й не знаєте мови.

Продавщиця теж  була

Гостра та бідова:

-         У мєня єсть свой язик,

Ні к чєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

-         Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика,

Та не має мови.

4-й учень.                  Гоголь  і  Шевченко

Ходив Гоголь по столиці

В циліндрі блискучому.

Прислухався, як дітей ми

І студентство учимо.

А в саду Шевченківськім

До пізнього часу

Про свою екскурсію

Повідав Тарасу:

-         Обійшов незримо я

Всі аудиторії –

Кафедри словесності,

Кафедри історії,

Хімії і фізики,

Етики й естетики,

І цієї, як її ? –

Навіть кібернетики.

Учать всіх по-руському,

Часом по-англійському.

Поміж професурою

І межи студентами

Щирі малороси

Стали рудиментами.

Прочії вважають,

Що вкраїнській нації

Вчитися по-своєму

Вже не має рації.

Микола Васильович

Говорив піднесено,

Сипав афоризмами,

Усміхався весело.

І сказав Шевченко,

Засмучений дуже:

-         Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже!

5-й учень. Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці ?!

І що є в нас душа, повна власних чеснот і  щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край -  територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати ?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова...

Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба ?...Стерпи!”

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи ?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву ?

Та хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не затліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами ?

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил,

Можна жити хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Ведуча. Рідна мово! Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.

Ведучий. Україна та її культура святкують своє відродження. Проголошення незалежності дало можливість українській культурі зайняти належне їй місце

Ведуча. А основою, джерелом культури є материнська мова. І той, хто не знає української мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.

6-й учень.  Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб раділа з мене Україна-мати,

Щоб не знався  з кривдою, не хиливсь під скрутою,

В гніві – бився блисками, а в любові – рутою!

7-й учень. Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійся заглядати у словник:

Це пишний сад, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

8-й учень. Якщо вона зі мною, рідна мова,

Сирітство не загрожує й самотність.

Якщо вона квітує, веселкова,

Є чим пишатись, є за що боротись.

Закоханим – ти лагідна, як мати,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе, як скарб в пісенній вроді,

З джерел, що не міліють у народі.

9-й учень. Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

10-й учень. Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язали, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

Звучить пісня  “Рідна мова”

Ведучий.     Возвеличу малих рабів отих німих,

                     Я на сторожі коло них поставлю слово.

Ведуча.        Ну що б здавалося слова,

                     Слова та голос, більш нічого...

                     А серце б’ється – ожива,

                     Як їх почуєш!

Ведуча. Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом.

Ведучий. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду.

Ведуча. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію, і одухотворити.

Ведучий. Розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози.

Ведуча. Породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі...

Ведучий. Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

11-й учень. Українське слово!

Ти частка тих, що вже давно померли,

Їх кров живуча, їх жага нетлінна,

Безсмертне і величне, як Говерла,

Багате і дзвінке, як Україна.

12- учень.  Слово наше рідне!

Ти сьогодні зазвучало,

Як початок, як начало,

Як озброєння всім видне,

Слово наше рідне.

Тож цвіла калина,

Червоніла, достигала,

Всьому світу заявляла:

Я – країна Україна,

На горі калина!

13-й учень.  Люблю я слово райдужне і стисле,

Як час, чітке і свіже, наче рань,

Містке, як мудрість мислі,

Лунке, мов клич до буряних повстань.

Дано нам слово для ясної мови,

Дано нам слово для високих дум.

У верховіттях буйної діброви

Ніколи не вгасає гомін-шум.

14-й учень.  О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левів рев...

15-й учень.  О рідне слово, хто без тебе я ?

Німий жебрак, старцюючий бродяга ?

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я,

Моя ти пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім’я.

Тобою палахтить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

16-й учень. Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В наткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

17-й учень.  Мово рідна, живи в ріднім домі.

Крізь зболений час і духовні руїни

Вертайсь, рідна мово, у серце народу,

У душу Вкраїни!

18-й учень.  Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать ?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах ?

Звучи, рідна мово,

На землі рідній лийся по вінця.

Мово моя українська,

Мово моя материнська!

Мово рідна, квітуй і шануйся,

Любов’ю воздам всім народам і мовам.

З тобою я плачу,

З тобою сміюся, о ріднеє слово!

Ведуча.  Рідна мово! Ти ж, як море, - безконечна і могутня. У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу – його щедрість, радощі й печалі, його труд, його піт і сміх, і безсмертя його.

Звучить пісня “Україна”